Зеленогайський ліцей Шевченківської сільської ради Миколаївської області

Як навчити дитину успішно виконувати домашнє завдання

Мета: ознайомити батьків з основними етапами успішного виконання учнями до- машніх завдань, що робити, якщо домашні завдання в дитини і батьків викликають негативні емоції та як правильно налагодити процес виконання домашніх завдань, привчати батьків до спільної співпраці у виконанні завдань, але перевагу в само-стійності надавати дитині.

Як допомогти дитині не просто виконати сьогоднішнє домашнє завдання, але й навчити її обходитися без нашої допомоги? Комусь із дітей вистачить тиждень-другий, комусь – декілька місяців або ще більше. Але у будь-якому випадку в цьому процесі декілька етапів.

Перший етап – ви якомога більше завдань виконуєте разом із дитиною. Прагнете зрозуміти, яких знань, навичок їй бракує, з’ясувати , чи немає у неї неправильних способів виконання, звичок у роботі. Допомагаєте позбутися недоліків і неправильних способів дії.

Другий етап . Частину роботи дитина виконує сама. Але ви повинні бути переко-нані, що з цією частиною роботи вона впорається. Швидше за все, спочатку це буде дуже невелика частина, але дитині необхідне відчуття успіху. Оцініть із нею резу-льтат. Після кожної самостійно й успішно виконаної частини ставте який-небудь значок, наприклад знак оклику або задоволену пичку. Через якийсь час ви разом з дитиною переконаєтеся, що правильно зроблена частина збільшується щодня. У разі невдачі спокійно розберіться, що є перешкодою. Навчіть дитину звертатися по до-помогу у разі виникнення конкретних питань. Основним на цьому етапі має бути усвідомлення дитиною, що вона може працювати самостійно і впоратися зі своїми труднощами.

Третій етап. Поступово самостійна робота розширюється до того, що дитина сама виконує всі уроки. Ваша підтримка на цьому етапі швидше психологічна. Ви знаходитесь неподалік, займаєтесь своїми справами. Але готові прийти на допомогу, якщо знадобиться. Перевіряєте зроблене. Сенс цього етапу – у тому, аби дитина пе-реконалася, що вона вже дуже багато може зробити сама, але ви завжди її підтрима-єте.

Четвертий етап. Дитина працює самостійно. Вона вже знає, скільки часу знадобиться на те або інше завдання, і контролює себе за допомогою годинника, звичайного або пісочного. Ви в цей час можете бути відсутні удома або знаходи-тися в іншій кімнаті. Сенс цього етапу у тому, що дитина прагне подолати всі труд-нощі сама. Відкладати до вашої появи можна тільки найважче. Ви перевіряєте зроб-лене. Це необхідно, поки остаточно не виробиться навичка самостійної роботи.

Ви вважаєте, щор такий підхід займе у вас багато часу і сил? А хіба менше часу і емоцій ми витрачаємо на безплідну боротьбу («щоб сів, щоб почав, щоб не відво-лікався…»)? На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати та спланувати свою допомогу?

Що робити, якщо домашні завдання в дитини і батьків викликають негативні емоції

Шановні батьки! Ніхто з нас не застрахований від такої ситуації із власною дитиною.

Здається, у мами або тата вже немає особистого життя. Йдеш із роботи додому і з тугою думаєш, скільки доведеться сьогодні просидіти з дитиною за уроками. Приблизно той самий настрій і у дитини. А якщо цей процес супроводжується криком, сльозами, навіть стусанами – нервовий зрив в обох сторін гарантований. Саме час зупинитися і спробувати змінити звичний порядок речей. Зробіть це доступними засобами.

· Якщо ваш школяр учиться поки в початковій школі , домовтеся про щоденні заняття з учителем. Буде це його класний керівник або хтось інший – залежить від конкретних стосунків. Мета занять визначена – виконання домашніх завдань. Час і здоров’я 9своє і дитини) заощадите точно. Є й інший варіант – попросіто сусідку-старшокласницю, або студентку – майбутнього педагога, або вчительку-пенсіонерку. Повісьте оголошення. Скільки триватимуть ці заняття? Поки не відновите своє психічне здоров’я і не відчуєте прилив сил. Тоді починайте виробляти у дитини самостійність.

· Не можете дозволити собі зайві матеріальні витрати? Просіть займатися з дитиною родичів, близьких людей. Але необхідно розірвати порочне коло вашогоз дитиною взаємного незадоволення.

· Зрештою, якщо ці варіанти не для вас, просто зупиніться. Зробіть перерву і дайте відпочити собі й дитині. Нічого смертельного за декілька днів не відбудеться. Попередьте класного керівника, що хочете провести експеримент. Відіспавшись, спокійно беріться за справу. Вже без криків, запотиличників і валідолу.

Як налагодити процес виконання домашніх завдань

Безумовний обов’язок батьків полягає в тому, щоб налагодити процес вико-нання домашніх завдань. Сюди входить і організація робочого місця,йуточнення розпорядку дня – з тим, щоб виділити на приготування уроків необхідний час, і визначення послідовності приготування уроків. Крім того, спочатку діти припускаються багатьох помилок і помарок через невміння розподіляти увагу, надмірне напруження, швидку втомлюваність. Присутні під час виконання першокласником домашніх завдань батьки підбадьорюють його, пояснюють, якщо дитина щось не зрозуміла або забула, але не підміняють її діяльність своєю. Звісно, потрібно вимагати, щоб домашнє завдання було виконано чисто, акуратно, красиво. Але всі ці вимоги повинні залишатися в межах можливостей дитини.

Не мають рацію ті батьки, які примушують переписувати домашні завдання по десять разів. Досягнувши навіть невеликих успіхів, можна закріпити їх наступного дня. «Ривки» ж не дають позитивного ефекту.

Сьогодні першокласник зі сльозами на очах перепише роботу десять разів, а завтра виконає завдання недбало,оскільки батьки були зайняті, не перевірили якість роботи. Як наслідок дитина може почати хитрувати,враховувати зайнятість і настрій батьків, а власної відповідальності у неї і не сформується.

Але поступово дитині потребуватиметься все менше часу для організації за-нять. Тому безпосередню участь батьків у виконанні уроків можна замінити тільки присутністю. У цьому випадку батьки можуть обмежитися контролем якості вико-нання завдань. Незмінними залишаються лише інтерес та увага до життя першо-класника, вміння радіти його успіхам, а при першій появі труднощів у навчанні або спілкуванні ви, звісно, повинні допомогти малюкові.

Першокласник відчуває значне хвилювання,коли йому починають ставити оцінки. Приємно,коли це стабільно високі оцінки. Але не припустимо, щоб дитина на цій підставі відчула свою перевагу перед іншими, щоб, розпитуючи дітей про їх оцінки, хвалилася своїми, товаришувала тільки з тими, хто добре вчиться. Слід по-боюватися, щоб мотиви пізнавальної діяльності не підмінилися мотивами отрима-ння високих оцінок за будь-яку ціну й будь-який спосіб. Оцінка не повинна стати самоціллю, вона лише вінчає гарну, добросовісну роботу.

Якщо оцінки спочатку недостатньо високі, потрібно розібратися у причинах такого стану справ. Повільність, неуважність і неакуратність є частими супутниками перших невдач дитини. Часто у дітей виникають труднощі з виконанням письмових робіт. Послідовні, доброзичливі заняття вдома допоможуть виправити становище: прискорити темп діяльності, підсилити концентрацію уваги, поліпшити почерк. Обов’язково повинно бути відмічене старання дитини і висловлена впевненість, що навчання незабаром налагодиться.

У тих випадках, коли у дитини стабільні труднощі протягом досить трива-лого часу і поради вчителя не допомагають поліпшити становище, рекомендуємо звернутися по допомогу до психологічної або медико-педагогічної консультації.

Фахівці разом із батьками допоможуть дитині подолати труднощі початкового етапу навчання, причому так,щоб негативно не вплинути на її характер і не підірвати здоров’я.Доброзичливе ставлення дорослих допоможе першокласникові не занепасти духом.

А зараз конкретно розглянемо, що є доцільним і чого не слід робити батькам під час спільного виконання уроків й узагалі,як привчити дитину до виконання домашніх завдань.

Перевірте, чи правильно організоване робоче місце дитини. Воно повинне бути достатньо освітленим. Джерело світла має знаходитися спереду і ліворуч, щоб на зошит не падала тінь від голови або від руки. Під час виконання уроків на столі не повинно бути жодних зайвих предметів.

Розпочати виконання домашнього завдання краще за все через годину-півтори після повернення зі школи, щоб дитина встигла відпочити від занять, але ще не втомилася і не пере збудилася від домашніх розваг та ігор із товаришами.Тут, звісно, йдеться про дитину, яка не відвідує групу подовженого дня. Діти,які її відвідують,виконують домашні завдання у школі. Удома вони повинні відпочити, розважитися, поспілкуватися з батьками і друзями. Якщо дитина зайнята якими-небудь іншими важливими справами (наприклад, відвідує гурток або спить після обіду, що для молодшого школяра дуже корисно), то,зівсно, можна сідати за уроки і пізніше. Але у будь-якому випадку не можна відкладати це на вечір.

Дітям,які займаються в другу зміну,доцільніше робити домашні завдання вранці.

Батьки часто вимагають, щоб дитина не вставала з-за столу,поки не приготує всі уроки. Це неправильно. Для 7-річної дитини час безперервної роботи не повинен перевищувати 15-20хвилин, у 4класі початкової школи він може досягти 30-40хвилин. Перерви не повинні бути тривалими – достатньо 5 хвилин, якщо вони заповнені інтенсивним фізичним навантаженням. Можна протягом цих 5 хвилин пограти з дитиною в м’яч. Якщо удома є спортивний комплекс,дитина може полазити по канату і кілька разів підтягтися на турніку. Якщо всього цього немає, можна постриюати через скакалку, зробити декілька присідань,нахилів.

Коли радиш батькам не перевтомлювати молодшого школяра дуже довгими безперервними заняттями, нерідко чуєш у відповідь: «У школі ж він може висиджувати 45хвилин!» Але не забувайте: сьогодні він вже відсидів 4уроки. Саме через це його працездатність тепер знизилася.

У жодному випадку не давайте дитині додаткових домашніх завдань, окрім тих, які задали в школі. Не примушуйте переписувати погано виконану класну роботу. Можна запропонувати перевірити її та виправити помилки,але переписувати не потрібно. Повторне виконання вже зробленого (хай і з помилками) завдання сприймається як безглузда, нудна справа. Воно зводить на- нівець бажання займатися, позбавляє віри у власні сили.

Із 6-річними школярами взагалі не слід проводити вдома жодних навчальних занять, їм не задаються домашні завдання. Це викликано підвищеною стомлюваністю 6-річних дітей. Якщо, окрім шкільних занять, у них будуть ще й домашні, то може настати нервова перевтома,що серйозно зашкодить здоров’ю дітей і різко знижує їхні шкільні успіхи. З шести річками вдома необхідно займатися так само,як з дошкільнятами: грати,малювати, ліпити, конструювати.

Моя дитина погано вчиться - що робити??????

Шкільна успішність - це тема, яка зазвичай тримає батьків у напрузі і змушує здригається підчас кожного невдалого повороту. Якщо дитина − не перший учень у класі, це ще можна пережити, але якщо вона навчається відверто слабко, на середньому рівні, а в будь-який момент може опинитися на низькому, то це вже трагедія. І тоді батьки впадають у відчай, не знаходячи собі місця і страждаючи питаннями: як так сталося? Чому? Де і коли не додивилися?

І часто зриваються на дитину: ставлять у приклад навчання успішних однокласників, примушують сидіти за підручниками до глибокої ночі, карають і вводять всілякі заборони. Так і хочеться крикнути - не панікуйте! Не перетворюйте своє життя і життя дитини в домашнє пекло! Тим більше, що ситуацію можна змінити без сварок, конфліктів і потрясінь. Головне - спробувати зрозуміти дитину та запастися терпінням.

Шукаємо причину невдач

Коли ви вже вирішили допомогти сину чи доньці «підтягти» навчання, перш за все, відмовтеся від якого б не було тиску. Дитині і без того непросто: адже вона чудово усвідомлює, що не виправдовує ваші очікування, і переживає з цього приводу, навіть якщо демонструє показну байдужість або навіть презирство до шкільних справ. Більш того, низька успішність у навчанні − це ще часто й удар по впевненості дитини в собі. Особливо в початковій школі, коли навчанню вона надає найбільше значення. І якщо щось не виходить, або виходить погано, вона починає злитися на себе. А далі все наростає, як сніжний ком: самооцінка знижується, вона перестає вірити в себе і свої сили і не хоче докладати зусиль, вважаючи їх марними. А проблеми з навчанням все ростуть, і дитина розуміє, що впоратися з ними нереально. Легше сховатися, відмовитися від боротьби, зробити вигляд, що її це не цікавить.

Для того, щоб допомогти хлопчаку у відчаї або дівчинці, яка впала в депресію, вийти з такого стану, треба, перш за все, зрозуміти причину, через яку не виходить добре вчитися.

У початковій школі їх може бути п'ять:

1. У дитини недостатньо розвинене мислення, увага і пам'ять, і їй складно засвоювати матеріал в нормальному темпі і обсязі.

Що робити? - Знайти гарного вчителя, який зможе допомогти учневі «підтягтись», більше спілкуватися з дитиною, допомагати з домашніми завданнями (саме допомагати, а не робити їх за дитину), регулярно грати в цікаві ігри на розвиток логічного мислення та пам’яті.

2. Дитина була добре підготовлена до школи і на перших порах їй все давалося легко, цікаво, граючись. Вона не обтяжувала себе, поки в якийсь момент не втратила контроль над ситуацією, опинившись непідготовленою до сприйняття нового, більш складного матеріалу.

Що робити? - Допоможіть дитині усвідомити, що не все в житті дається так легко, як вона звикла. Відрегулюйте її режим, а потім виділіть для уроків достатньо часу.

3. Школа, у якій навчається дитина, працює за занадто складним для нього програмами (це може стосуватися спеціалізованих ліцеїв, не звийчайних шкіл).

Що робити? – Шукайте іншу школу. Здоров `я, і психологічне та фізичне, дорожче за відмінне знання формул. А необхідні для майбутньої кар'єри знання дитина все одно отримає, можливо, з вашою допомогою.

4. Амбіції батьків занадто високі: дитина повинна бути відмінником - і крапка, у крайньому випадку «хорошистом».

Що робити? - Попрацювати над собою. Спробувати зрозуміти, чому вам так важлива успішність? Як це пов'язано з вашими особистими життєвими успіхами і поразками?

5. Дитина довгий час хворіла, багато пропустила, відстала від програми і ніяк не може надолужити згаяне.

Що робити? - Взяти додаткові уроки та розслабитися щодо успішності. Одужає, добере згаяне - і наздожене.

«Ти обов'язково впораєшся!»

Батькам важливо розуміти, що дитина не повинна відповідати їх амбіціям і відчувати себе невдахою, якщо вона погано вчиться. Важливо дати дитині зрозуміти, що любов до неї безумовна і аж ніяк не залежить від шкільних оцінок. Приймайте дитину як особистість, поки ще тендітну. Вона потребує підтримки, розуміння, заохочення та довірливих відносин. І обов'язково вселяйте в неї впевненість у власні можливості. Як саме це можна робити?

«Якомога частіше повторюйте своєму школяру або школярці, що він неодмінно впорається, що у нього все вийде. Орієнтуйтеся не на результат, а на ті зусилля, які прикладає дитина. Не дається нова тема, наприклад, чи не виходить якесь завдання, але ви бачите, що вона намагається? Підтримайте її. Покажіть, що ви довіряєте їй, вірите в неї. І тоді поступово вона почне долати ті труднощі, які раніше здавалися не по плечу. А якщо дитина буде чути лише догани, не відчуваючи ніякої підтримки, то, швидше за все, інтерес до навчання буде втрачатися, а успішність − падати».

Це стосується не тільки молодших школярів, але й підлітків. У середній школі багато хто запускає навчання ще й тому, що на перше місце, цілком і повністю, стає спілкування з однолітками. Спроба зрозуміти себе і своє місце в житті, прагнення навчитися будувати стосунки з оточуючими стає головним завданням для підлітка, все інше часто ігнорується. Про це писала ще Марія Монтессорі. І якщо у нього склалися довірливі відносини з батьками, то вони зможуть зрозуміти один одного і знайти компроміси. А батькам не буде складно переконати своє чадо в тому, що вчитися все-таки треба.