"Телефон довіри" департаменту освіти і науки облвійськадміністрації для звернень батьків та громадськості з питань виконання Закону України "Про освіту" за номером (0512)37-87-11
Прямі телефонні "гарячі" лінії департаменту освіти і науки облвійськадміністрації на 2024 рік
| ПІП | Номер телефону |
Директор департаменту
Веліховська Алла Борисівна
| (0512)37-92-37 |
| Заступник директора - начальник управління професійної(професійно-технічної), вищої освіти, науки та кадрового забезпечення Комісарова Людмила Олексіївна | (0512)37-94-77 |
Заступник директора - начальник управління дошкільної, загальної середньої, корекційної та позашкільної освіти
Сокульська Наталія Вікторівна | (0512)37-92-74 |
Гіперактивна дитина
Рекомендації батькам
Допомогти у спілкуванні з гіперактивною дитиною допоможе гра. Спробуйте на початку гри створити позитивний емоційний настрій і підтримувати його протягом всього часу взаємодії з дитиною. Сядьте поряд, не забувайте дивитися один одному в очі, щиро дивуватися, радіти, використовувати ласкаві дотики.
Яким повинен бути зміст цих ігор?
Перш за все це ігри, безпосередньо направлені на збагачення емоційних відчуттів, розраховані на те, щоб розсмішити, здивувати, заспокоїти і тому подібне
Наприклад, можна використовувати гру "Розкажи вірші руками", коли мама і дитина по черзі і разом намагаються різними рухами рук з використанням міміки показати зміст вірша. Або гри на узгодженість сумісних рухів типу "Пиляння дров", "Насос", "Кузня".
Можна використовувати ігрові вправи типу "Спробуй показати, спробуй вгадати", головним змістом яких є зображення різних предметів і дій з ними (наприклад, з'їсти кислий лимон, тануче морозиво, підняти важку валізу і ін.).
Ці вправи не тільки збагатять дитину різноманітними емоційними відчуттями, але і сприятимуть розвитку уяви. Дуже корисно також сумісний твір казок, віршів, розповідей.
Оскільки для гіперактивних дітей характерні деякі порушення уваги і самоконтролю, важливо проводити з ними прості ігри на розвиток даних функцій, наприклад "Лабіринт", "Що змінилося", "Чим схожі, чим несхожі", "Знайди "зайве" і ін.
Для впорядкування реакції при сприйнятті інструкцій і розвитку умінь утримувати мету підійдуть ігри типу "Встигай". Зміст гри зводиться до того, що дорослий домовляється з дитиною про те, що буде, допустимий, називати цифри, а той повинен стежити і сказати "Стоп", якщо вимовлена обумовлена цифра, наприклад "7". Можна ускладнювати правила: "Стоп" говорити тільки в тому випадку, якщо перед цифрою "7" називалася цифра "6". Підтримати інтерес дитини до даної гри можна, замінивши слуховий матеріал на зрительный. За цим же принципом побудовані ігри "Не наслідуй", "Так і ні" не говорите", "Пів, ніс, потовк", в яких передбачені правила обмеження деяких дій дитини.
Остання група рекомендацій, використовувана в спільній з дітьми діяльності, особливо значуща, оскільки допомагає зняти напругу як у дитини, так і у дорослого, наблизити їх один до одного, відчути бажання і потреби один одного – одним словом, налагодити нормальне емоційно насичене життя дитини в сім'ї.
Деякі прийоми поведінки
В цілому прийоми модифікації поведінки дітей з гіперактивністю можна звести до наступних:
1. У своїх відносинах з дитиною дотримуйтеся "позитивної моделі".
2. Хваліть малюка, коли він цього заслужив, підкреслюйте успіхи. Це укріплює упевненість дитини у власних силах, підвищує його самоцінку.
3. Уникайте повторень слів "ні" і не "можна".
4. Розмовляйте з дитиною завжди стримано, спокійно, м'яко.
5. Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб він міг його завершити.
6. Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
7. Заохочуйте дитину за всі види діяльності, що вимагають концентрації уваги (наприклад, робота з кубиками, розфарбовування, читання).
8. Підтримуйте удома чіткий розпорядок дня. Час їди, виконання домашніх завдань і сну, це щодня повинно відповідати встановленому режиму.
9. Уникайте, по можливості, скупчення людей. Перебування в великих магазинах, в ресторанах і так далі це діє на таку дитину надмірно стимулююче, збудливо.
10. Під час ігор обмежуйте дитину одним партнером. Уникайте неспокійних, галасливих приятелів.
11. Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності.
12. Надайте дитині можливість витрачати надмірну енергію. Корисні щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття, ігри.
13. Постійно враховуйте недоліки дитини.
Гіперактивність може стримуватися за допомогою вищеназваних прийомів.
Моя дитина погано вчиться - що робити??????
Шкільна успішність - це тема, яка зазвичай тримає батьків у напрузі і змушує здригається підчас кожного невдалого повороту. Якщо дитина − не перший учень у класі, це ще можна пережити, але якщо вона навчається відверто слабко, на середньому рівні, а в будь-який момент може опинитися на низькому, то це вже трагедія. І тоді батьки впадають у відчай, не знаходячи собі місця і страждаючи питаннями: як так сталося? Чому? Де і коли не додивилися?
І часто зриваються на дитину: ставлять у приклад навчання успішних однокласників, примушують сидіти за підручниками до глибокої ночі, карають і вводять всілякі заборони. Так і хочеться крикнути - не панікуйте! Не перетворюйте своє життя і життя дитини в домашнє пекло! Тим більше, що ситуацію можна змінити без сварок, конфліктів і потрясінь. Головне - спробувати зрозуміти дитину та запастися терпінням.
Шукаємо причину невдач
Коли ви вже вирішили допомогти сину чи доньці «підтягти» навчання, перш за все, відмовтеся від якого б не було тиску. Дитині і без того непросто: адже вона чудово усвідомлює, що не виправдовує ваші очікування, і переживає з цього приводу, навіть якщо демонструє показну байдужість або навіть презирство до шкільних справ. Більш того, низька успішність у навчанні − це ще часто й удар по впевненості дитини в собі. Особливо в початковій школі, коли навчанню вона надає найбільше значення. І якщо щось не виходить, або виходить погано, вона починає злитися на себе. А далі все наростає, як сніжний ком: самооцінка знижується, вона перестає вірити в себе і свої сили і не хоче докладати зусиль, вважаючи їх марними. А проблеми з навчанням все ростуть, і дитина розуміє, що впоратися з ними нереально. Легше сховатися, відмовитися від боротьби, зробити вигляд, що її це не цікавить.
Для того, щоб допомогти хлопчаку у відчаї або дівчинці, яка впала в депресію, вийти з такого стану, треба, перш за все, зрозуміти причину, через яку не виходить добре вчитися.
У початковій школі їх може бути п'ять:
1. У дитини недостатньо розвинене мислення, увага і пам'ять, і їй складно засвоювати матеріал в нормальному темпі і обсязі.
Що робити? - Знайти гарного вчителя, який зможе допомогти учневі «підтягтись», більше спілкуватися з дитиною, допомагати з домашніми завданнями (саме допомагати, а не робити їх за дитину), регулярно грати в цікаві ігри на розвиток логічного мислення та пам’яті.
2. Дитина була добре підготовлена до школи і на перших порах їй все давалося легко, цікаво, граючись. Вона не обтяжувала себе, поки в якийсь момент не втратила контроль над ситуацією, опинившись непідготовленою до сприйняття нового, більш складного матеріалу.
Що робити? - Допоможіть дитині усвідомити, що не все в житті дається так легко, як вона звикла. Відрегулюйте її режим, а потім виділіть для уроків достатньо часу.
3. Школа, у якій навчається дитина, працює за занадто складним для нього програмами (це може стосуватися спеціалізованих ліцеїв, не звийчайних шкіл).
Що робити? – Шукайте іншу школу. Здоров `я, і психологічне та фізичне, дорожче за відмінне знання формул. А необхідні для майбутньої кар'єри знання дитина все одно отримає, можливо, з вашою допомогою.
4. Амбіції батьків занадто високі: дитина повинна бути відмінником - і крапка, у крайньому випадку «хорошистом».
Що робити? - Попрацювати над собою. Спробувати зрозуміти, чому вам так важлива успішність? Як це пов'язано з вашими особистими життєвими успіхами і поразками?
5. Дитина довгий час хворіла, багато пропустила, відстала від програми і ніяк не може надолужити згаяне.
Що робити? - Взяти додаткові уроки та розслабитися щодо успішності. Одужає, добере згаяне - і наздожене.
«Ти обов'язково впораєшся!»
Батькам важливо розуміти, що дитина не повинна відповідати їх амбіціям і відчувати себе невдахою, якщо вона погано вчиться. Важливо дати дитині зрозуміти, що любов до неї безумовна і аж ніяк не залежить від шкільних оцінок. Приймайте дитину як особистість, поки ще тендітну. Вона потребує підтримки, розуміння, заохочення та довірливих відносин. І обов'язково вселяйте в неї впевненість у власні можливості. Як саме це можна робити?
«Якомога частіше повторюйте своєму школяру або школярці, що він неодмінно впорається, що у нього все вийде. Орієнтуйтеся не на результат, а на ті зусилля, які прикладає дитина. Не дається нова тема, наприклад, чи не виходить якесь завдання, але ви бачите, що вона намагається? Підтримайте її. Покажіть, що ви довіряєте їй, вірите в неї. І тоді поступово вона почне долати ті труднощі, які раніше здавалися не по плечу. А якщо дитина буде чути лише догани, не відчуваючи ніякої підтримки, то, швидше за все, інтерес до навчання буде втрачатися, а успішність − падати».
Це стосується не тільки молодших школярів, але й підлітків. У середній школі багато хто запускає навчання ще й тому, що на перше місце, цілком і повністю, стає спілкування з однолітками. Спроба зрозуміти себе і своє місце в житті, прагнення навчитися будувати стосунки з оточуючими стає головним завданням для підлітка, все інше часто ігнорується. Про це писала ще Марія Монтессорі. І якщо у нього склалися довірливі відносини з батьками, то вони зможуть зрозуміти один одного і знайти компроміси. А батькам не буде складно переконати своє чадо в тому, що вчитися все-таки треба.
ПРО БАТЬКІВСЬКИЙ АВТОРИТЕТ
Напевно, буде просто незручно в самій родині перед дітьми доводити батьківську владупостійним посиланням на суспільне повноваження, що вимагає правильного виховання дитини.Виховання дітей починається з того віку, коли ніякі логічні докази і пред'явлення суспільних правузагалі неможливі, а тим часом без авторитету неможливий вихователь.Нарешті, сам зміст авторитету в тім і полягає, що він не вимагає ніяких доказів, що вінприймається як безсумнівне достоїнство старшого, як його сила і цінність, видима, так сказати,простим дитячим оком.Батько і мати в очах дитини повинні мати цей авторитет. Часто приходиться чути питання: щоробити з дитиною, якщо він не слухається? От це саме «не слухається» і є ознака того, що батьки вйого очах не мають авторитету.Відкіля береться батьківський авторитет, як він організується ?Ті батьки, у яких діти «не слухаються», схильні іноді думати, що авторитет дається від природи,що це – особливий талант. Якщо таланта ні, то і поробити нічого не можна, залишається тількипозаздрити тому, у кого такий талант є. Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організованийу кожній родині, і це навіть не дуже важка справа.Є багато сортів такого помилкового авторитету. Ми розглянемо тут більш-менш докладнодесяток цих сортів. Сподіваємося, що після такого розгляду легше буде з'ясувати, яким повиннийбути авторитет дійсний.Авторитет придушення. Це найстрашніший сорт авторитету хоча і не самий шкідливий. Більшевсього таким авторитетом страждають батьки. Якщо батько будинку завжди ричить, завжди сердить,за кожну дрібницю вибухає громом, при всякому зручному і незручному випадку хапається за ціпокабо за ремінь, на кожне питання відповідає брутальністю, кожну провину дитини відзначаєпокаранням, – то це і є авторитет придушення. Такий батьківський терор тримає в страху всюродину, не тільки дітей, але і мати. Він приносить шкоду не тільки тому, що залякує дітей, але і тому,що робить мати нульовою істотою ,що здатна бути тільки прислугою. Не потрібно доводити, якшкідливий такий авторитет. Він нічого не виховує, він тільки привчає дітей подалі триматися відстрашного батька, він викликає дитячу неправду і людське боягузтво, і в той же час він виховує вдитині жорстокість.Авторитет відстані. Є такі батьки, та й матері, що серйозно переконані: щоб діти слухалися,потрібно поменше з ними розмовляти, подалі триматися, зрідка тільки виступати у виді начальства.Особливо любили цей вид у деяких старих інтелігентських родинах. Тут суцільно і поруч у батькаякий-небудь окремий кабінет, з якого він показується зрідка, як первосвященик. Обідає він окремо,розважається окремо, навіть свої розпорядження по довіреній йому родині він передає через матір.Авторитет чванства. Це особливий вид авторитету відстані, але мабуть, більш шкідливий. Укожної людини є свої заслуги. Але деякі люди вважають, що вони – самі заслужені, найважливішідіячі, і показують цю важливість на кожнім кроці, показують і своїм дітям. Удома вони навіть більшебундючаться і надуваються, чим на роботі, вони тільки і роблять, що тлумачать про свої достоїнства,вони зарозуміло відносяться до інших людей. Буває дуже часто, що, уражені таким видом батька,починають чванитися і діти.Авторитет педантизму. У цьому випадку батьки більше звертають уваги на дітей, більшепрацюю але працюють, як бюрократи. Вони упевнені в тім що діти повинні кожне батьківське слововислухувати з трепетом, що слово них – це святиня. Свої розпорядження вони віддають холоднимтоном, і раз воно віддано, то негайно стає законом. Такі батьки більше всього бояться, як би діти неподумали, що папа помилився що папа людина не тверда. Якщо такий папа сказав: «Завтра буде дощ,гуляти не можна», то хоча б завтра була і гарна погода, усе-таки вважається, що гуляти не можна.Авторитет резонерства. У цьому випадку батьки буквально заїдають дитяче життянескінченними повчаннями і повчальними розмовами. Замість того щоб сказати дитині кілька слів,може бути, навіть у жартівливому тоні, батько саджає його проти себе і починає нудну і докучливумову. Такі батьки упевнені, що в повчаннях полягає головна педагогічна мудрість. У такій родинізавжди мало радості і посмішки. Батьки зі всіх сил намагаються бути доброчесними, вони хочуть вочах дітей бути непогрішними. Але вони забувають, що діти – це не дорослі, що в дітей своє життя іщо потрібно це життя поважати. Дитина живе більш емоційно, більш жагуче, чим дорослий, віннайменше вміє займатися міркуваннями. Звичка мислити приходить до нього поступово і доситьповільно, а постійні просторікування батьків, постійне їхній свербіння і балакучість проходять майжебезвісти в їхній свідомості. У резонерстві батьків діти не можуть побачити ніякого авторитету.Авторитет любові. Це в нас найпоширеніший вид помилкового авторитету. Багато батьківпереконані: щоб діти слухалися, потрібно, щоб вони любили, батьків, а щоб заслужити цю любов,необхідно на кожнім кроці показувати дітям свою батьківську любов. Ніжні слова, нескінченніцілування, ласки, визнання сиплються на дітей у зовсім надлишковій кількості. Якщо дитина неслухається, у нього негайно запитують: «Виходить, ти папу не любиш?» Батьки ревниво стежать завираженням дитячих очей і вимагають ніжності і любові. Часто мати при дітях розповідає знайомим:«Він страшно любить папу і страшно любить мене, він така ніжна дитина...»Це дуже небезпечний вид авторитету. Він вирощує нещирих і брехливих егоїстів. І дуже частопершими жертвами такого егоїзму стають самі батьки.Авторитет доброти. Це самий нерозумний вид авторитету. У цьому випадку дитячаслухняність також організується через дитячу любов, але вона викликається не поцілунками івиливами, а поступливістю, м'якістю, добротою батьків. Папа або мама виступають перед дитиною вобразі доброго ангела. Вони усі дозволяють, їм нічого не шкода, вони не скупі, вони чудові батьки.Вони бояться всяких конфліктів, вони віддають перевагу сімейному світові, вони готові чим завгоднопожертвувати, тільки б усі було благополучно.Авторитет дружби. Досить часто ще і діти не народилися, а між батьками є вже договір: нашідіти будуть нашими друзями. У загальному це, звичайно, добре. Батько і син, мати і дочка можутьбути друзями і повинні бути друзями, але все-таки батьки залишаються старшими членами сімейногоколективу, і діти все-таки залишаються вихованцями. Якщо дружба досягне крайніх меж, вихованняприпиняється, або починається протилежний процес: діти починають виховувати батьків. Такіродини приходиться іноді спостерігати серед інтелігенції. У цих родинах діти називають батьківПетьком або Марусею, потішаються над ними, грубо обривають, повчають на кожнім кроці, ні прояку слухняність не може бути і мови. Але тут немає і дружби, тому що ніяка дружба неможлива безвзаємної поваги.Авторитет підкупу – самий аморальний вид авторитету, коли слухняність проста купуєтьсяподарунками й обіцянками. Батьки, не соромлячись, так і говорять: будеш слухатися, – куплю тобіконячку; будеш слухатися, – підемо в цирк.Ми розглянули кілька видів помилкового авторитету. Крім них, є ще багато сортів. Є авторитетвеселості, авторитет ученості, авторитет «сорочки-хлопця», авторитет краси. Але буває часто і так,що батьки взагалі не думають ні про який авторитет, живуть як-небудь, як потрапило і як-небудьтягнуть волинку виховання дітей. Такі батьки завжди мечуться, як очманілі кішки, у повномубезсиллі, у повному нерозумінні того, що вони роблять. Буває і так, що батько дотримує одного видуавторитету, а мати – іншого. Дітям у такому випадку приходиться бути насамперед дипломатами інавчитися лавірувати між папою і мамою. Нарешті, буває і так, що батьки просто не звертають увагина дітей і думають тільки про свій спокій.Авторитет необхідний у родині. Треба відрізняти дійсний авторитет від авторитету помилкового,заснованого на штучних принципах і прагнучого створити слухняність будь-якими засобами.Дійсний авторитет ґрунтується на вашій цивільній діяльності, на вашому цивільному почутті авашому знанні життя дитини, на вашій допомозі йому і на вашій відповідальності за його виховання.Рекомендації для батьків про безпечне використання ІНТЕРНЕТУ
Розвиток і безпека наших дітей — пріоритетні завдання для батьків. Кожен з нас прагневикористати всі можливості для того, щоб діти виросли здоровими, освіченими й гармонійнорозвиненими особистостями. Інтернет може стати в цьому одним з головних помічників.Довіра в родиніОсновна рекомендація, що гарантує безпеку дитини в мобільному Інтернеті — довірчеспілкування з батьками. Дитина повинна знати, що головні експерти у всіх життєвих ситуаціях —її мама й тато. Не повинно бути таких тем, які дитина боялася б обговорювати з батьками йпитань, які дитина посоромилася б поставити. На жаль, у багатьох родинах довірчі відносинивтрачені, і батьки з дітьми живуть поруч, але не разом. Якщо такі проблеми є у Вас, прочитайтекілька простих рекомендацій, які зможуть відновити довіру у Вашій родині.Хоча б 15 хвилин у день спілкуйтеся з дитиною так, щоб ви дивилися одне одному в очі. Алетільки не тоді, коли Ви її лаєте! Контакт «очі в очі», повинен асоціюватися в дитини тільки зтеплим, довірчим спілкуванням.Починайте й закінчуйте день разом! Будіть дитину вранці, нехай вона бачить Ваш гарнийнастрій. Намагайтеся, у міру її віку, укладати її спати. Навіть діти 7 років люблять казку на ніч, адля дітей старше важлива щиросердечна бесіда.Мобільний Інтернет і діти різного вікуУ дітей різного віку відрізняються інтереси, розуміння навколишнього світу й реакція на різніподії. Дуже важливо зрозуміти, у якому вигляді й обсязі необхідний Інтернет дітям у тому абоіншому віці.Дитині до 7 років цікаво й навіть необхідно грати, особливо — у розвиваючі й сюжетнорольові ігри. Чому б не надавала перевагу дитина — віртуальним іграм або іграм з батьками йіншими дітьми, — усе буде корисно для її розвитку, зрозуміло, якщо дотримуватися обмежень зачасом. Інакше віртуальні ігри можуть швидко стати для маляти сенсом життя, а реальногоспілкування дитина буде уникати. Відводьте на віртуальні ігри півгодини в день, а на ігри зоднолітками — 3—4 години.З 7 до 11 років, діти як і раніше полюбляють грати й прагнуть використати Інтернет саме якмайданчик для ігор. Але в цьому віці в дітей прокидається т. зв. соціальне «Я». Дітям важливозайняти значуще місце в житті свого маленького світу: класу, школи, дружити з однолітками. Тутїй буде потрібна реальна допомога й проста увага батьків. Перші невдалі спроби дружби впочатковій школі можуть травмувати дитину. У цьому випадку батьки зможуть дати їй практичніпоради зі встановлення контакту з однолітками, разом беручи участь у віртуальному спілкуванні вмережі. Зрозуміло, у всьому необхідно дотримуватися міри, і тоді Інтернет стане дитиніпомічником у подоланні бар’єрів спілкування, партнером у розвиваючих іграх, учителем увивченні іноземних мов, джерелом необхідної інформації для уроків і просто — музики, картинокі фотографій, мультфільмів і позитивних емоцій.Дитина в 11—14 років — це підліток. І найголовнішою, значущою, провідною її діяльністює спілкування з ровесниками. Тут мобільний Інтернет може стати просто незамінним помічником.Але, знову ж, всі добре в міру! Інтерактивне спілкування потрібно обов’язково сполучати зреальним. Після 11 років у підлітків уже починає активно прокидатися інтерес до питаньдорослого життя, психології статей і всього, що із цим пов’язане. Важливо, щоб відповіді на своїпитання підліток знаходив у першу чергу в батьків, а не на сумнівних сайтах. Крім того, у цьомувіці в дітей з’являються кумири: співаки, спортсмени й артисти, про які їм хочеться довідатисявсе. У цьому випадку Інтернет — кращий помічник і інформатор. Але батькам потрібно бутипильними, адже зірок найчастіше супроводжує скандальна інформація.Дитина старше 14 років — уже досить доросла людина, що вважає, що сама краще знає, якїй треба поводитися, яку музику слухати, що читати, з ким спілкуватися. Цікавтеся всім тим, чимцікавиться Ваша дитина, намагайтеся вникнути в коло її інтересів і спілкуйтеся з нею про них,навіть якщо це «не Ваша тема». Починаючи із цього віку з дитиною можна говорити й про вибірмайбутньої професії. А в Інтернеті можна знайти безліч інформації, що допоможе дитинівизначитися, а Вам — контролювати й, якщо буде потреба, коректувати вибір дитини, знаходячибільше повну інформацію про переваги й про недоліки різних професій.Новий драйв сімейного спілкуванняЗробіть мобільний Інтернет новим засобом сімейного спілкування. Придумайте цікаве дляВас і Вашої дитини хобі, наприклад — шукайте в Інтернеті веселі картинки, на якусь тему, або —створіть спільний он-лайн фотоальбом, а фотознімки для нього робіть мобільним телефоном. Підчас спільного відвідування мобільного Інтернету Ви ненав’язливо можете розповідати дитині прокультуру поводження в мережі, звертати увагу на сховані погрози, аналізувати реакцію дитини нанегативну інформацію й т. д.Розвиватися з ІнтернетомРозмовляйте з дитиною про те, що нового й цікавого вона довідалася з мобільного Інтернету.Але спочатку — розповідайте, що важливого й корисного Ви робите з його допомогою самі.Разом з дитиною знаходите в Інтернеті відповіді на питання, що її цікавлять. Навчить її, як задопомогою Інтернету можна уникнути складних ситуацій, наприклад, не заблукати внезнайомому місці, використовуючи карти; як знайти необхідну інформацію або одержатипораду. Покажіть їй, скільки цікавого і корисного можна знайти в Мережі. Але показуючи дитинібагатогранність Інтернету, не забудьте розповісти про правильне ставлення до нього. Наприклад,можливість онлайн-спілкування із другом, що живе далеко — це одна із чудових можливостеймобільного Інтернету, а от спілкування винятково з віртуальними друзями — це вже крайність.Обережно, кібер-злочинці!Як і в реальному житті, в Інтернеті можуть зустрітися люди, що бажають утертися в довіру доВашої дитини з корисливими або злочинними намірами. Щоб убезпечити свою дитину, Вамнеобхідно знати, якими прийомами злочинці користуються найчастіше:Намагаються викликати жалість. Наприклад, розповідять, що їдуть із країни, і не можуть взяти ізсобою чудового кошеняти, тому шукають гідного для нього хазяїна; запропонують дитинізустрітися й подивитися/забрати нещасну тварину.Привертають увагу за допомогою незвичайних, яскравих речей, які так подобаються дітям, апотім — пропонують купити/виграти/одержати в подарунок при особистій зустрічі.Штучно підвищують самооцінку дітей, розповідаючи про те, які вони чудові й унікальні, аленіхто, за винятком, зрозуміло, злочинця їх не розуміє. Діти дуже люблять, коли їх хвалять і частоготові на всі, щоб похвали не припинялися.Звертаються до дитини від імені знайомих, авторитетних для дитини людей. Наприклад,представляються друзями батьків або співробітниками правоохоронних органів і просять вислативажливу конфіденційну інформацію про себе, родину, дім.Щоб уберегти дитину від таких ситуацій, необхідно багаторазово програти й проговорити знею подібні ситуації. Дитина повинна навчитися автоматично відповідати або виконувати певнідії. Наприклад — виходити із чата, коли хтось занадто нав’язливо цікавиться особистоюінформацією й обов’язково розповідати Вам про такі спроби! А Вам належить обов’язковоповідомляти про інциденти адміністрації сайту, а в окремих випадках — і правоохоронниморганам.Бути культурним в ІнтернетіЯк привчити дитину коректному поводженню в мобільному Інтернеті? Як і у звичайномужитті, головним правилом кожної людини повинно бути: «Поводься із іншими так, як хочеш, щобповодилися з тобою». Намагайтеся донести це правило до своєї дитини на доступних для її вікуприкладах, розповідайте, що людині, яку скривдили в Інтернеті, так само боляче, якби цевідбулося при особистій зустрічі.Антивіруси й спам-фільтриІснуючі технології безпеки і технології, що постійно з’являються, здатні не тільки захиститимобільний телефон і комп’ютер, а й уберегти дитину від безлічі помилок. Насамперед, Вам самимварто розібратися в принципах роботи цих програм, встановити й налаштувати їх на Вашомуобладнанні, а вже потім — привчати дитину користуватися ними. Як це зробити? Граючи йпояснюючи на простих прикладах і асоціаціях. Для маленьких дітей будуть дієвими такіконкретні приклади, як «адже ми закриваємо наш будинок на ключ, коли кудись ідемо, тому, щоне хочемо, щоб хтось сторонній міг увійти й щось у нас украсти». Підліткам же буде цікавовідчути себе «просунутими користувачами» і довідатися про принципи роботи програм безпеки.Ніки й пароліЄ таке поняття — особистий простір, а ще прислів’я: «Мій будинок — моя фортеця».Розповідайте дитині на зрозумілих прикладах про те, що таке її особистий простір: його кімната,родина, найближчі друзі, захоплення й т. д. Поясніть, що як і в реальному житті дитина непустить до своєї кімнати грати чужих, незнайомих людей, і не стане розповідати про себестороннім дорослим, так і в Інтернеті варто оберігати свій особистий простір. Для цього вінтерактивному спілкуванні (ICQ, соціальні мережі, чати, форуми) варто використати псевдоніминіки — віртуальні імена. Ці імена можуть підкреслювати захоплення дитини, але з них ніхто неповинен здогадатися про її вік, адресу, соціальний статус й т. д. А для електронної поштинеобхідно використати простий для запам’ятовування пароль, але не пароль, що асоціюється здитиною прямо. Щоб пояснити необхідність використання віртуальних імен і паролів хлопчикамможна розповісти історії про шляхетних лицарів, що приховували свої імена й секретних агентів.А для маленьких дівчаток підійде казка про Червону Шапочку.Небезпечна «полуничка»Всім відомо, що крім величезної кількості корисної, важливої й цікавої інформації, вІнтернеті вистачає й «дорослих» сайтів, відвідування яких може викликати нездоровий інтерес,збентежити або злякати дитину. От кілька рекомендацій, які допоможуть уберегти Вашу дитинувід психологічних травм:Намагайтеся самі, разом з дитиною, знайти коло корисних безпечних сайтів, які вона надалібуде відвідувати. Періодично відвідуйте їх разом.Ніколи не відмовляйтеся від пояснень, якщо дитина звернулася до Вас із питанням на делікатнутему. Дитина повинна знати, що у Вас вона може отримати всі необхідні роз’яснення.Регулярно розмовляйте з дитиною про те, які сайти вона відвідала і що цікавого тамдовідалася. Не забувайте самі розповідати й показувати, що корисного Ви знайшли в Інтернеті.І найголовніше — не слід лаяти дитину, якщо вона відвідала «дорослий» сайт. Пам’ятайте, щоінформація й життєві ситуації бувають приємні й корисні, а не гарні і погані, як ми звиклидумати. Якщо інформація негативна, ми повинні зрозуміти, чому корисному вона може наснавчити — бути акуратними, уважними, відповідальними, довіряти, але перевіряти, поважатисебе й т. д. Навчить Вашу дитину поважати себе. Розповідайте, що людина, яка себе поважає, небуде дивитися всяку дурницю.Інтернет-залежність і як з нею боротисяРизику стати інтернет-залежним найбільше схильні діти, у яких не складаються відносини зоднолітками й батьками, які намагаються віднайти заміну живому спілкуванню у віртуальнихіграх і чатах. Тут, у розмові з дитиною важливо не протиставляти Інтернет реальному життю, апоказати, як вони можуть доповнювати одне одного! Ваша дитина занадто захоплена іграмистрілялками? Відмінно, запропонуєте їй стати сильним героєм не тільки на екрані мобільноготелефону або монітора, а насправді зайнятися спортом, навчитися прийомів самооборони й т. д.Сходіть разом у спортзал, знайдіть підходящу спортивну секцію.Важливо правильно використати властиву кожній дитині рису — цікавість! Добре знаючисвою дитину, Ви обов’язково знайдете в навколишньому світі речі, які її обов’язковозацікавлять, і в цьому пошуку Вам знов-таки зможе допомогти Інтернет.Обережно, телевізор!
Кожен із батьків не раз говорив своїй дитині : «Скільки можна сидіти перед телевізором,краще б уроки повчив!», навіть не усвідомлюючи, як може вплинути постійний переглядтелепередач на дитячий організм. Ми можемо фільтрувати інформацію, яка лине з екранів, навідміну від наших дітей. Вони, ніби губка, вбирають все. А згодом починаються проблеми пропричини яких ніхто і не підозрює.Українські діти перед телевізором проводять найбільше часу порівняно зі своїмиоднолітками в США, Європі та Ізраїлі. У середньому кожен юний українець щодня витрачає 3години 42 хвилини на перегляд телепередач. Американські і британські підлітки дивлятьсятелевізор три години, а швейцарські – дві години щодня. Такі дані оприлюднила Всесвітняорганізація охорони здоров’я. Телебачення здійснює на молодь потужний вплив: телевізор стаєдля дитини чи підлітка основним джерелом інформації. Спитайте своєї дитини, що цікавого вонавчора почула чи побачила? Які її улюблені телепередачі, кіногерої? Які емоції переживає,спостерігаючи різноманітні шоу та серіали ?Багато залежить від батьків. У ваших руках здоров’я дітей! А сьогодні вченими доведено,що тривалий перегляд телевізора негативно впливає на зір, спричиняє різного роду розлади.Привчає до малорухливості, воно відволікає дитину від інших занять: малювання, гри,спілкуванню з друзями . Пам'ять перевантажується. Як наслідок, труднощі у вивченні домашніхзавдань. То ж дуже важливо, щоб діти, які прийшли зі школи, деякий час побули на свіжомуповітрі. Перегляд бойовиків і фільмів жахів породжує агресію. За даними Американськоїмедичної асоціації, за роки, проведені в школі, середньостатистична дитина бачить по телевізору8000 убивств та 100 000 актів насильства. Крім того, дослідники дійшли висновку, щотелебачення пропагує розбещеність, адже у 91% епізодів, що показують зв'язок між чоловіком іжінкою, партнери не одружені. Також у багатьох країнах світу ожиріння дітей зросло на 50%.Одна з причин – тривале сидіння перед телевізором. Через малорухомий спосіб життя у нихнакопичуються зайві калорії, підвищується рівень холестерину в крові. Отже, довготривалесидіння перед телевізором впливає на дитячий організм в цілому.Щоб перегляд телевізора завдавав якомога менше шкоди, слід дотримуватися основних правил: 1. Спільно визначайте та обговорюйте телепередачі чи кіно для перегляду дорослими йдітьми. 2. Телевізор не повинен бути вагомою складовою життя батьків: це стане позитивнимприкладом для дитини. 3. Обмежте час перегляду. Дітям дошкільного віку можна дивитися телепередачі не більше,ніж півгодини на день, середніх класів – годину, старших – не більше, ніж дві години.Якщо помітили, що в дитини сльозяться очі або біля них з’явилося почервоніння, їїобов’язково потрібно показати спеціалісту. Хоча б раз на рік діти повинні проходитимедогляд. Якщо в садочку чи в школі цього не практикують, ви самі повинні подбати, щобдитину час від часу оглядав окуліст. 4. Відстань від телевізора не повинна бути ближче 2 м. та далі 5 м.. 5. Потурбуйтеся, щоб ваша дитина відвідувала гуртки. Чи знайдіть їй заняття на час вашоївідсутності.«Агресія: причини і наслідки»
Шо таке агресія? Це всяка поведінка, яка містить погрозу чи завдає шкоди іншим. Нинішнєжиття сповнене агресії:• у шкільному дворі старшокласник перестріває молодшого школяра і вимагає у ньогогроші,• портфель нової учениці діти перекидають у класі з парти на парту, не даючи їй змогимати своє робоче місце та заприятелювати з кимось із дітей,• учитель відповідає другокласниці: "Не знаєш, бо два тижні хворіла? Це твої проблеми.Не напишеш контрольну — отримаєш два бали!",• батько лає і б'є сина за неуспішність у школі,• кіногерой шматує тіло жертви, яка стікає кров'ю.У психологічній науці агресія найчастіше розглядається не як емоція, мотив чи установка, аяк модель п о в е д і н к и . Прояви агресії у людей дуже різноманітні. На думку відомого дослідникаБасса, агресію можна описати, використовуючи три основні шкали: фізична агресія — вербальна, активна агресія — пасивна, пряма агресія — непряма.Їх комбінації дають вісім можливих категорій, у рамках яких і відбувається більшістьагресивних дій.Тип агресії ПрикладиФізична — активна — пряма Підлітки б'ють ногами людину, яка лежить наасфальті.Фізична — активна — непряма Старшокласники закладають, замаскувавши,петарди в туалеті початкової школи.Фізична — пасивна — пряма Учні оголошують бойкот однокласникувідміннику.Фізична — пасивна — непряма Учні відмовляються виконати розпорядженнякласного керівника про прибирання територіїшколи.Вербальна — активна — пряма Учень насміхається і принижує іншомовнуученицю.Вербальна — активна — непряма Дівчинка зводить наклеп на однокласницю.Вербальна — пасивна — пряма Група дівчаток розпускає плітки про своюоднокласницю.Вербальна — пасивна — непряма Учні класу знають, хто зробив шкоду, протемовчать, коли вчитель несправедливо звинувачуєїхнього однокласника.Як ілюструє таблиця, агресія — це не лише пряме насильство над особистістю і спричиненняфізичного страждання. Вона має місце й тоді, коли хтось когось хоче підставити чи виставити напосміх. Поведінка, спрямована на позбавлення людини заслуженої похвали, поваги, приниження їїгідності — також аїресія.Схоже, що мало не кожна ситуація, якої ми торкаємось у кризовому соціумі, містить той чиінший тип агресії. Такий дотик є болючим, він загострює почуття несправедливості, травмує,викликає зневіру й тривожність навіть у сильних і психологічно зрілих особистостей. А у дітей? Удітей, котрі лише вибудовують уявлення про людей, довколишній світ і себе у ньому, агресивністьсоціуму може спричинити до не зворотних наслідків.Агресивність є одним із відхилень, яке найчастіше зустрічається в поведінці дітей і підлітків.Зростання агресивності дітей — одна з найактуальніших проблем сьогодення.Школярів практично ніхто не навчає вміння формувати в себе настанову на емоційніконтакти з іншими людьми, розвивати здатність коригувати свої емоційні реакції на зовнішні тавнутрішні впливи. Причини появи агресії в дітей можуть бути найрізноманітнішими. Виникненнюагресії сприяють деякі соматичні захворювання чи захворювання головного мозку. Величезну рольвідіграє виховання в родині з перших днів життя дитини.Агресивність зазвичай супроводжують неадекватна самооцінка (занижена або, частішенавпаки, завищена), неадекватний рівень вимог; підвищена емоційна напруженість і тривожність;низький рівень сформованості комунікативних навичок тощо.Нерідко діти потрапляють у проблемні ситуації та виявляють агресію через те, що не маютьбазових соціальних умінь. Вони не знають, як відповісти на провокацію інших та не втягуватись убійку; як висловити своє невдоволення, не пускаючи в хід грубі слова чи кулаки; як діяти, колихороші наміри постійно наштовхуються на негативну реакцію оточуючих. Діти з проявами агресії уповедінці найчастіше не вміють прийняти точку зору інших дітей, байдужі до їх емоційного стану.Як виникає агресія?Дослідники цього явища сформулювали три теорії, за допомогою яких намагаютьсявідповісти на запитання про походження агресії й причини її виникнення. Кожна з них пояснюєякийсь важливий аспект і провадить до висновків, що мають серйозне значення для шкільноїсистеми протидії агресії, реагування на неї й розв'язання відповідних проблем.Відповідно до цього підходу вважається, що люди мають вроджену схильність до агресивноїповедінки, що проявляється в таких реакціях, як рефлекторне застосування фізичної сили з метоюздобуття переваги й керівної ролі в групі або в боротьбі за життєвий простір чи володіння певнимипредметами. В інтенсивності проявів схильності до агресії існують розбіжності, обумовлені нетільки статевою відмінністю, але й індивідуальними особливостями людей. Ця теорія не пояснюєприроди всіх проявів агресивної поведінки, проте її основне твердження має для шкільної системисуттєве значення: якщо ця схильність є вродженою, то ми маємо право зробити висновок про те, щоповністю ліквідувати агресивну поведінку в дітей неможливо і що прояви такої поведінки можутьтраплятися навіть тоді, коли виховне середовище школи наближене до ідеалу. Беручи це до уваги,важливо знайти в житті школи такі сфери активності, які б заспокоювали дітей, давали їм змогузвільнитися від негативних емоцій, не завдаючи нікому шкоди.Слід пам'ятати, що завдати комусь кривду не є самоціллю для дитини: вона вдається доагресії, щоб досягти бажаних цілей. Учити дітей досягати своєї суспільної мети неагресивнимиметодами — це одна зі складових системи профілактики агресії й тренування мирної поведінки взанадто агресивних дітей.Агресія як результат наслідування соціальних зразківЯкі особи і які групи мають вирішальний вплив на формування поведінки молоді? Звичайно,на першому місті стоять батьки. Щодо цього ніхто сумнівів не має. Проте відразу після батьків роль«учителя» переймають інші важливі в нашому житті люди: у дитячому садку й у молодшій школі —учителі й технічний персонал; вплив ровесників стає дуже важливим у період статевого дозрівання,і тоді вже підліток учиться агресивно себе поводити на прикладі групи своїх друзів.У яких умовах ризик засвоїти агресивні зразки поведінки від оточення є найбільшим? До такихумов відносять:• агресивну поведінку осіб, які користуються авторитетом у дитини;• спостереження за ефективністю агресивної поведінки;• досвід одержання користі від неї;• перевагу такої поведінки в конкретному сімейному чи шкільному оточенні.Біологічні факториРозрізняють кілька біологічних факторів, які можуть бути пов'язані з рівнем агресії. До нихналежать:• фактор темпераменту (дитина, яка має сильний темперамент, більше схильна дозасвоєння зразків агресивної поведінки),• високий рівень гормонів, зокрема тестостерону в хлопців,• порушення динаміки протікання нервових процесів, яка проявляється у виглядінадмірної психічно-рухливої збудженості, що також має зв'язок із посиленою активністю дитини йпроблемами здійснення нею контролю за своєю поведінкою,Описані фактори можуть сприяти посиленню агресії, проте їх не треба розглядати як основніпричини агресивної поведінки в дітей.Вплив сімейного середовищаНауковці вбачають багато причин агресії дитини в її первинному виховному середовищі,тобто в сім'ї. Найчастіше в агресивній поведінці дітей звинувачують безпосередньо їхніх батьків.Дослідження вказують на те, що негативний вплив мають такі три сімейні фактори:• жорстоке ставлення, байдужість, брак тісного контакту з дитиною, особливо в першіроки її життя,• терпиме сприйняття будь-якої поведінки дитини, вседозволеність, особливо тоді, колидитина агресивна по відношенню до інших, відсутність чітких правил, допустимість застосуванняагресії,• груба, агресивна поведінка когось із батьків.До форм шкільної агресії та насильства належать: фізичне насильство — коли б'ють, штовхають, смикають, відбирають гроші, забирають чипсують речі. Фізичне насильство може застосовуватися безпосередньо (коли людина самаце робить) або посередньо (коли намовляє інших це робити), словесне і безслівне насильство — докучання, передражнювання, глузування,висміювання, ображання, осоромлення, погрожування, розповсюдження пліток і наклепів(особисто чи в мережі Інтернет), демонстрація непорядних жестів. Цей вид агресії танасильства також може мати посередню форму, наприклад, коли людина намовляє іншихскривдити, висміяти або виключити когось із числа своєї групи.Вплив групи однолітківНадзвичайно важливим є вплив на молодих людей середовища однолітків. Сприяютьформуванню зразків агресивної поведінки такі фактори:• наслідування авторитетних чи привабливих для дітей осіб, наприклад,старших учнів;• можливість зменшення особистої відповідальності за агресивну поведінку шляхомрозподілення її на більшу кількість осіб (аргумент - «усі це роблять»).Особливості вияву агресіїВияви люті з елементами агресивної поведінки вперше спостерігаються тоді, коли бажаннядитини з якихось причин не виконується. Перешкодою до виконання часто є заборона абообмеження з боку дорослого. Дитина хоче отримати іграшку або стрибнути з гірки чи шафи —різноманітність таких бажань не має меж. Тільки незначна їх частина може бути втілена безнеприємних наслідків для самої дитини та дорослих. У решті випадків її вимоги доводитьсяобмежувати. І ось з'являється реальна загроза для виникнення конфлікту. Як правильно поводитися втакій ситуації? Бажано перевести активність дитини в інший напрям. Запропонуйте їй якусь гру абоспробуйте відвернути її увагу від предмета бажання, і ви переконаєтеся, що уникнути конфлікту нетільки можна, а й треба.Нерідко трапляються такі ситуації, коли агресивність дитини є реакцією протесту проти дійдорослих, що спонукають її до чогось.Щоб досягти успіху у спілкуванні з агресивними дітьми, слід дотримуватися таких порад:• пам'ятайте, що заборона і підвищення голосу — найменш ефективні способи подоланняагресії. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки й усунувши їх, ви можете сподіватися, щовипадки вияву агресії з боку вашої дитини стануть поодинокими;• дайте можливість дитині виплеснути свою агресію, вилити її на інші об'єкти. Дозвольтепобити подушку або розірвати портрет її ворога, і ви побачите, що в реальному житті агресивністьзменшиться;• показуйте дитині власний приклад ефективної поведінки. Не допускайте у її присутності виявугніву або поганих висловлювань про своїх друзів чи колег, складання планів помсти;• нехай ваша дитина відчуває, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз їїприголубити або пожаліти, вона має бачити, що потрібна і важлива для вас.Здатність робити добро чи зло не властива дитині від природи — вона виробляється у процесіжиття. Це основа людської культури, що починає формуватися від моменту народження протягомсеми років дитинства. Виховання юної душі — справжнє мистецтво, яке має ґрунтуватися передусімна ідеї добра. Добро має увійти в голову і серце дитини з першими проблисками свідомості, зпершими уявленнями і думками про навколишній світ. Малюк уже на початку свого життяусвідомлює, що в світі є добро і зло.Ми звикли до гасла: «Усе найкраще дітям», до порад виховувати їх на позитивних прикладах,оберігати від горя тощо. Але це не означає, що дитина до певного рівня розвитку свідомості є лишеспоживачем добра. Треба вчити бачити добро у повсякденному житті й виробляти відповіднеставлення до нього, схвально оцінювати тих, хто його робить, викликати позитивні емоції на добрийвчинок і прищеплювати звичку дарувати добро рідним, друзям, знайомим, просто людям.Ідея добра має стати часточкою душі кожної дитини. Саме тоді вона увійде у думки, погляди,переконання, буде тією міркою, за якою оцінюватимуться людські стосунки. Для того щоб людинастала поганою, не треба докладати зусиль, а ось зробити її хорошою — це складна, кропітка і тонкапраця. Не слід сподіватися, що дитина сама навчиться добра, якщо живе в культурній сім'ї.Реалізація здатності робити добро потребує певних вольових зусиль. Саме воля, душевненапруження допомагають боротися зі злом. Ми здебільшого говоримо про нього тоді, коли воно вжескоїлося, і забуваємо, з чого зло народжується: з бездіяльності, пасивності, невтручання. Маємовчити дитину відчувати і палко переживати зло, яке коїться на її очах. Не гасити, а поділяти іпідтримувати обурення, сприяти доведенню його до кінця. Достатньо кілька разів загальмувати такепоривання душі, й можна не помітити, як дитяче серце стане байдужим.Гуманні почуття у дітей формуються і розвиваються у реальних стосунках з дорослими таоднолітками. У дошкільників цей процес починається зі ставлення до дорослих. Найкращийвихователь — багатство людських взаємин у сім'ї, яке дорослі використовують для навчання дитини,наповнення її душі чуйністю до рідних.Агресивні дії дитини можна спостерігати уже в ранньому віці. У перші роки життя агресіявиражається в імпульсивних нападах упертості, супроводжується спалахами злості або люті,кусанням, криком, спричиненими станом дискомфорту, безпорадності. Агресивною таку поведінкуможна назвати умовно, адже у дітей немає наміру завдати комусь шкоди.У період кризи трьох років відбувається роздвоєння: дитина провокує конфлікти, може кричатина матір, ламати іграшки зі злості тощо. Як наслідок — батьки сваряться з дитиною і один з однимчерез її виховання. В атмосфері постійних сварок, бійок, непорозумінь у неї дедалі більшою міроювиявляються невміння стримувати безпосередні емоційні реакції, збудливість, конфліктність.Заражаючись дратівливістю дорослих, діти переносять її на своє найближче оточення — однолітків.З часом дитина вчиться контролювати свої агресивні імпульси. Ознаки агресивності в цьомувіці залежать переважно від реакції батьків на ті чи інші форми поведінки. За їхнього нетерпимогоставлення до відкритої агресії можуть з'являтися символічні форми (впертість, скиглення та іншівиди опору).З трьох років ознаки агресивності пов' язані з процесами статево-рольової ідентифікації дитини.Хлопчики виявляють свою агресивність у бійці, а дівчата — у вереску. Якщо в перші роки життянемає різниці у частоті й тривалості негативних емоційних реакцій у хлопчиків та дівчаток, то звіком у хлопчиків вони зростають, а в дівчаток зменшуються. До того ж вважається, що дівчатка,маючи такі самі агресивні тенденції, як і хлопчики, бояться їх виявляти через страх бути покараними,в той час як до агресивності хлопчиків дорослі ставляться поблажливіше.На першій стадії підліткового періоду (10—11 років) дитину характеризує дуже критичнеставлення до себе. Близько 34 % хлопчиків і 26 % дівчаток дають собі негативні характеристики. Прицьому в них переважає фізична і найменше виражена непряма агресія.Ситуативно негативне ставлення до себе, зумовлене оцінками як дорослих, так і ровесників,зберігається і на другій стадії розвитку (12—13 років). У цьому віці більш вираженим стаєнегативізм. Спостерігається зростання фізичної та вербальної агресії, тоді як непряма спадає.На третій стадії підліткового віку (14— 15 років) підліток зіставляє свої особисті риси, формиповедінки з певними нормами, прийнятими у референтних групах. При цьому на перший планвиходить вербальна агресивність.Причини, які зумовлюють розлад поведінки:1. Непослідовне виховання із суворими покараннями.2. Гіпоопіка.3. Фізичне знущання над дитиною в сім'ї.4. Часта зміна вихователів.5. Виховання у малозабезпеченій багатодітній сім'ї.6. Відсутність батька. 7. Спілкування на вулиці зі старшими дітьми з відхиленням від норм поведінки.«Лялька «Бобо»Ви, напевно, помічали, що агресія в дитини поступово накопичується, але коли вдаєтьсявихлюпнути, вона знову стає спокійною та її врівноваженою. Отже, якщо дати дитині можливістьспрямувати агресію на якийсь об'єкт, частину проблем, пов'язаних з її поведінкою, буде розв'язано.Для цього використовують спеціальну ляльку «Бобо». Вона не продається, але її досить легковиготовити самим, наприклад, з подушки. Таку ляльку дитина може бити і штовхати, виливаючи нанеї накопичені за день негативні почуття. Безболісно вихлюпнувши свою агресію, вона стаєспокійнішою у повсякденному житті.Також великий вплив мають групи ровесників, що стихійно об'єднують підлітків, близьких зарівнем розвитку та інтересами. Група закріплює і культивує девіантні цінності та способи поведінки,впливає на розвиток підлітків, стаючи регулятором їхньої поведінки. Часто дітей у таких групахвирізняють негативне ставлення до навчання, погана успішність, невиконання обов'язків. Для ниххарактерне невміння змістовно проводити свій час. Більшість не має будь-яких захоплень, малочитає. Беззмістовний вільний час штовхає підлітків на пошуки «гострих відчуттів». Алкоголь інаркотики тісно вплітаються в структуру девіантного способу життя. Часто розпиванням спиртногопідлітки відмічають свої «заслуги»: хуліганські вчинки, бійки, дрібні крадіжки. Пояснюючи своїпогані вчинки, вони мають неправильне уявлення про моральність, справедливість, сміливість.Поєднання неблагополучних біологічних, психологічних, сімейних та інших чинниківпозначається на способі життя підлітків. Характерним для них стає порушення емоційних стосунків злюдьми, які їх оточують. Вони піддаються впливу підліткової групи, що часто формує асоціальнушкалу життєвих цінностей. Сам стиль життя і коло спілкування сприяють розвитку й закріпленнюдевіантної поведінки. Негативний мікроклімат у багатьох сім'ях породжує виникнення відчуженості,грубості, неприязні, намагання робити все наперекір волі дорослих, що створює об'єктивніпередумови для появи демонстраційної поведінки, агресивності та руйнівних дій.ПАМ'ЯТКА «КОНСТРУКТИВНІ СПОСОБИ ПОДОЛАННЯ АГРЕСИВНОСТІ»• Виконувати фізичні вправи (біг, гімнастика, аеробіка).• Займатися силовими видами спорту (бокс, боротьба).• Тяжка фізична праця.• Виливати злість на неживі об'єкти (побити подушку, диван, боксерську грушу).• Масажувати спину, особливо верхню її частину, для зняття напруження.• Викричатися, не спрямовуючи свій крик на об'єкт роздратування. Поговорити про ситуацію,яка спричиняє роздратування, з близькою для вас людиною.• Висловити уявному об'єкту своє невдоволення.• Написати листа об'єкту роздратування, але не надсилати його.• Зміна виду діяльності на ту, яка допоможе відволіктися від проблеми.• Комунікативна техніка «Я»-повідомлення — висловлення своєї думки співрозмовникові щодоситуації, яка вас дратує.• Асоціативне «Я»-повідомлення — злий, як тигр.• Релаксація — метод, за допомогою якого можна частково чи повністю позбутися фізичногоабо психологічного напруження.• Медитація — занурення розумом у предмет, ідею шляхом зосередження на одному об'єкті йусунення всіх інших зовнішніх (світло, звук) та внутрішніх (фізичний, емоційний стан) факторів.Рекомендації щодо роботи з дітьми, щопроявляють агресивну поведінкуЗважаючи на усі обставини та чинники, які беруть участь в становленні агресивної поведінки упідлітків, можна попередити або обмежити прояв агресивної поведінки. Це сприятиме зменшеннюантисоціальних вчинків, які доставляють стільки занепокоєння батькам, педагогам і самомупідліткові.1. Кращий спосіб уникнути надмірної агресивності підлітків - проявляти до нього більше уваги,любові та ласки, яких він потребує. Таких дітей необхідно оточити увагою і турботою, тому що якенебудь необережне зауваження, нетактовне звернення учителя можуть викликати непередбаченінаслідки.2. Безумовно, з агресивним підлітком важко спілкуватися по-доброму, оскільки його дії викликаютьгнів у відповідь та роздратування, бажання покарати його. Проаналізуйте в цьому випадку своїпочуття до підлітка, визнайте в собі роздратування проти нього та постарайтеся позбавитися відцього почуття, висловивши його обережними, доброзичливими словами. Скажіть йому, що вигніваєтеся, але не на нього самого, а на те, що він вчинив. Це дуже важливий момент: можнакритикувати вчинок, але не особистість в цілому.3. Не можна використати фізичні покарання. Це може тільки закріпити агресивну поведінку. Кращевикликати у дитини необхідні переживання, звертаючись до його справжніх почуттів. Це дастьдитині приклад правильної поведінки в конфліктній ситуації, та, крім того, викличе у нього почуттідовіри до вас, почуття впевненості.4. Допоможіть підліткові знайти друзів. Це сприятиме його адаптації в колективі та, можливо,збереже його від впливу поганої компанії.5. Підтримуйте у підлітку розвиток позитивних аспектів агресивності - заповзятливості, активності,ініціативності, а також попереджайте формування її негативних якостей - ворожості, замкнутості. Цедопоможе підліткові знайти своє місце в житті.6. Постарайтеся роз’яснити підліткові наслідки його агресивної поведінки для нього самого і дляоточення. Можливо, що агресивна поведінка підлітка є для нього еквівалентом поведінки, яку вінзасвоїв у сім'ї. І необхідно пояснити дитині, що таке поведінка - не норма.7. Враховуйте при вихованні і навчанні підлітка його особисті особливості. Адже до агресивногопідлітка потрібно особливий підхід. Його нервова система дещо відрізняється від нервової системиінших учнів. Вони більше запальні, більше ворожі. І для уникнення цієї поведінки, потрібнеособливе поводження з підлітком.8. Давайте підліткові можливість задовольняти потреби в самовираженні та самоствердженні.Недолік цього і є найчастіше причиною виникнення агресивної поведінки. Щоб ця потребазадовольнялася, покладете на підлітка яку-небудь відповідальність, наприклад, зробіть йогостаростою класу, або запропонуєте йому організувати який-небудь захід. Це дозволить дитиніповірити у своп сили, убілити його, що бути особою можливо і без застосування агресивноїповедінки.9. Постарайтеся направити енергію підлітка в правильне русло, наприклад, в заняття в спортивнихсекціях, в участь в культурних заходах.10. Необхідно проводити бесіди з батьками дитини. Поясніть їм, що вони повинні стежити за своєюповедінкою в сім'ї. Кращий спосіб виховання дітей - єдність їх дій. Крім того, вони повинніпостаратися обмежити перегляд підлітком відеофільмів з сценами насильства. Це стосується ікомп'ютерних ігор.Як же бути? Як поводитися з агресивною дитиною? Як провчити маленького агресора? Якпокарати? Не можна карати та лаяти: Під час хвороби або неповного одужання. Психіка дитини в цей час особливо уразлива,реакції непередбачені; Під час їжі, гри, після сну і перед ним; Відразу після фізичної або душевної травми (падіння, бійки, нещасного випадку) Коли дитина вже насправляється із страхом, неувагою, лінню, роздратуванням. У випадках, коли у дитини щось не виходить. Коли внутрішні мотиви вчинків вам незрозумілі. Коли ви самі втомилися, засмучені або схвильовані. У такому стані злість завжди підказуєневірні кроки.Ще одна помилка: батьки карають дитину і стверджують, що він ледар, боягуз, негідник. І дитинавірить. Слова для нього означають лише те, що вони означають насправді. Будь - яке твердженнявони сприймають буквально, ніякого переносного значення.Правила покарання від Володимира Леві 1. Покарання не повинне шкодити здоров'ю - ні фізичному, ні психічному. Окрім цього воно маєбути корисним. 2. Якщо сумніваєтеся - карати або не карати, краще не карати, навіть якщо розумієте, щонадмірно м'які і нерішучі. 3. За один раз - одне. Навіть якщо провинностей багато, покарання може бути суворим, алетільки одне за усе разом, а не по одному за кожну провинність. Салат з покарань - салат недля дитячої душі! Не можна карати за рахунок любові. Щоб там не сталося, не обмежуйтедитину в похвалі і заохоченні, на які він заслуговує. 4. Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Покарання із запізненнямвселяють дитині спогаду про минуле, не дають можливості стати іншим. 5. Покарали - пробачили. Інцидент вичерпаний. Сторінку перевернуто. Про старі гріхи ні слова.Не заважайте починати нове життя спочатку. 6. Без принижень. Щоб не сталося, якою б не була провина дитини, покарання не повинне їмсприйматися як перемога нашої сили над його слабкістю, як приниження. Якщо дитинавважає, що ми не справедливі, покарання подіє тільки в зворотному порядку. 7. Дитина повинна бояться не покарання і нашого гніву, а нашої прикрості. Слід зрозуміти, що,не будучи досконалим, він не може засмучувати тих, кого любить.Пам'ятайте! Кращий спосіб понизити агресивну поведінку дитини - проявляти любов до нього.Лише одне ласкаве слово може зняти озлобленість і дратівливість дитини. Дуже важливо, щобдитина почувала себе улюбленою, потрібною і його приймали таким, яким він є. Постарайтесязнайти і зрозуміти причину протесту і агресії, по можливості усунете її.Найважливіше - створити для дитини такі умови життя, де йому демонструвалися б зразкимиролюбного відношення між людьми, були б відсутні негативні приклади агресивної поведінки.Виховання на принципах співпраці - головна умова запобігання агресивності.Спілкування з агресивними дітьмиУ спілкуванні з агресивними дітьми потрібно виявляти чималі стриманість, терпінняпам’ятаючи, що маленькі забіяки, тероризуючи інших, самі страждають від власної упертості,гнівливості, дратівливості. Почуття провини, порушення духовної рівноваги, незадоволеність непроходять в агресивних дітей, навіть якщо їм вдається на когось вилити свої негативні емоції. Такимдітям треба дати зрозуміти, що дорослий (учитель, батьки) – їхній союзник у вирішенні внутрішніхпроблем. Агресивні діти повинні переконатися, що їх люблять, а їхні вчинки псують враження проних, до того ж не приносять їм полегшення. Необхідно тактовно і послідовно навчати дитинусамоконтролю, внутрішньої зібраності і стриманості.Перевести активність агресивної дитини в конструктивне русло допоможе вивчення їїінтересів і схильностей. Поступове ускладнення завдань, що вимагають рішучості, сміливості,енергійності реакції, дасть змогу відвернути дитину від дріб’язкового „з’ясування відносин” іпереключити на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить від уміння співробітничати зіншими.Принципи спілкування з агресивними дітьми: Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подоланняагресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можетесподіватися, що агресивність дитини буду знижена. Дайте дитині можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольтеїй побити подушку або розірвати „портрет” її ворога і ви побачите, що в реальному життіагресивність у даний момент знизилася. Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухівгніву або лихослів’я про своїх друзів або колег. Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтесязайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.Деякі поради батькам конфліктних дітей: Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу нанедоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, у всіх батьківбувають моменти, коли ніколи і неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше вибухають„бурі”. Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючисвою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення. Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні діївашої дитин, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу зконфліктної ситуації. Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, щоконфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.У цьому допоможуть деякі психолого-педагогічні рекомендації: 1. Любіть свою дитину такою, якою вона є, а не за її досягнення та успіхи. 2. Не порівнюйте її з іншими дітьми. Порівнюйте її з самою собою (такою, якою вона булавчора і, можливо, буде завтра). 3. Не сваріть, а тим паче не ображайте дитину в присутності чужих людей. Поважайте почуттяі думки дитини. На скарги з боку оточення відповідайте: «Дякую, ми вдома обов'язково поговоримона цю тему». 4. Засуджуйте не саму дитину, а її вчинок,5. Навчіть дитину розповідати про свої проблеми. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, яківиникають з однолітками та дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможетесформувати в неї правильну життєву позицію. 6. Постійно спілкуйтеся з дитиною. Нехай вона розповість вам, як провела день. Слухайтеуважно, ставте запитання, щоб дитина відчувала, що це вам справді цікаво. 7. Залучайте дитину до обговорення сімейних проблем, вислуховуйте та обговорюйте її думку. 8. Не формуйте взаємини на заборонах. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщоможливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз —фундамент шанобливого ставленнядо вас тепер і надалі.Психологічна корекція агресивності:У спілкуванні з агресивними дітьми потрібно виявляти чималі стриманість, терпіння,пам'ятаючи, що забіяки, тероризуючи інших, самі страждають від власної упертості, гнівливості,дратівливості. Почуття провини, порушення душевної рівноваги, незадоволеність не проходять вагресивних дітей, навіть якщо їм удається на когось вилити свої негативні емоції. Таким дітямнеобхідно дати зрозуміти, що дорослий (учитель, батьки, психолог) — їхній союзник у вирішеннівнутрішніх проблем.Агресивні діти повинні переконатися, що їх люблять, а їхні вчинки псують враження про них, дотого ж не приносять їм полегшення. Необхідно тактовно і послідовно навчати дитину самоконтролю,внутрішньої зібраності і стриманості. Перевести активність агресивної дитини в конструктивне руслодопоможе вивчення її інтересів і схильностей. Поступове ускладнення завдань, що вимагаютьрішучості, сміливості, енергійності реакції, дасть змогу відвернути дитину від дріб'язкового«з'ясування відносин» і переключити на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить відуміння співробітничати з іншими. Варто налагодити систематичне спілкування з родиною агресивноїдитини з метою вивчення властивого їй стилю емоційно-ціннісних взаємин і координації зусильучителів і батьків щодо єдиної виховної тактикиПрийоми, які можна використовувати під час роботи з агресивними дітьми:Якщо агресія є усвідомленим, контрольованим актом з боку дитини, то для дорослоговажливо не піддатися на таку маніпуляцію. При цьому доречно досить різко присікати агресивні діїабо (якщо це не завдасть серйозної шкоди самій дитині та оточенню) ігнорувати їх, навчати дітейконтролювати свої емоції і способи регулювання негативних почуттів без шкоди для оточення (цюстратегію використовують, якщо агресія виявляється у прямій формі). Наприклад, треба вчитизмінювати пряму агресію на непряму за допомогою предметів-замінників, позбуватися внутрішньогонапруження через активні дії, заняття спортом, рухливі ігри, вияв символічної агресії; розвивати вдитини вміння знижувати рівень емоційного напруження через фізичну релаксацію (для цьоговикористовують медитативну музику, фантазії-візуалізації, повільні танці, спеціальні дихальнівправи, методи аутотренінгу тощо); вчити показувати співрозмовникові свої почуття через їхвербалізацію і запрошення до співпраці, завдяки чому можна подолати суперечності, запобігтиконфліктам у майбутньому.
Кiлькiсть переглядiв: 2896
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Графік особистого прийому громадян.docx
наказ ГЛ 2024.pdf
Коментарi